 Молодесенька хмаринка - а відомо, що життя хмарин коротке і неспокійне, - вперше пропливала небом з іншими хмарами, чорними, великими, чудернацьких форм. Коли вони досягли великої пустелі Сахари, інші, вже досвідчені хмари, напучували її: - Лети, лети! Якщо затримаєшся тут, то загинеш! Але молода хмаринка, як і всі у її віці, була дуже цікавою і відпливла в кінець хмариного табунця, подібного на розпорошену отару овець. - Що ти робиш? Рухайся з нами! - завив вітер. Але мала хмаринка побачила дюни з золотого піску, і це її причарувало. Вона повільно опустилася. Одна дюна посміхнулася їй. - Привіт! - сказала чемно. Була то дуже гарна маленька дюна, щойно створена вітром, jhi гладив її блискуче волосся. - Привіт! Я - Оля, - відрекомендувалася хмаринка. - Я - Галя, - відповіла дюна. - Як поживаєш там, на землі? - Та так... сонце й вітер. Трохи жарко, але даємо собі раду. А ти? - Сонце і вітер... довгі перегони по небу. - Моє життя дуже коротке. Коли налетить сильний вітер, напевне зникну, - сказала сумно дюна. - Прикро, правда? - спитала хмаринка. - Трохи. Мені здається, що я ні до чого непридатна. - Я також невдовзі випаду дощем на землю. Така моя доля. Дюна замовкла на мить, а потім сказала: - А знаєш, ми дощ називаємо раєм! - Справді? Я й не знала, що я така важлива! - засміялася хмаринка. - Я чула від старших дюн, що дощ дуже гарний. Ми тоді вкриваємось чудовими рослинами, які звуться травами, квітами... - Так, правда. Я їх бачила, - відповіла хмаринка. - Але я, напевно, їх ніколи не побачу, - сумно зітхнула дюна. Хмаринка задумалась на хвилину, а потім сказала: - Я могла б упасти на тебе дощем... - Але тоді ти помреш. - А ти зацвітеш, - зашуміла хмаринка блискучим прозорим дощем. Наступного дня маленька дюна була вкрита квітами.
В одній гарній молитві, яку я знаю, є такі слова: "Господи, зроби з мене лампу... Спалю себе самого, але дам світло іншим".
| 
